Прес-центр Про філію Послуги і тарифи Довідка Ресурси Оплата
Новини поштою

Історія таксофонів

Телефонний зв’язок на території України почав розвиватися ще з 1 квітня 1886 року. Саме тоді в Києві була відкрита перша телефонна станція. Спочатку вона обслуговувала 88 абонентів, через чотири роки кількість щасливчиків досягала 296, а у всіх поштово-телеграфних установах міста відкрилися розмовні пункти.

У 1914 році було встановлено 8 вуличних телефонних будок. Правда, користувалися ними лише вершки суспільства, оскільки діяло правило передоплати: за 3 хвилини розмови — 15 коп., а в ті часи це була чимала сума.

За часів СРСР (з 1969 року) почалась ера таксофонів АМТ-69, які приймали до оплати монети вартістю 1 та 2 коп. для місцевої розмови та 15 коп. при міжміському з’єднанні. Після розпаду великої країни на території України була в обігу тільки паперова валюта, а таксофони залишалися оснащеними старими монетоприймачами. Перед національним оператором електрозв'язку — Укртелекомом — постало питання про заміну монетного блоку, проте розрахунки показали, що для цього потрібні значні фінанси, яких у компанії не було. У зв'язку з цим було вирішено зробити місцевий зв'язок з таксофонів на території України безкоштовним, тобто з таксофона можна було робити безкоштовні дзвінки у межах міста. Міжміський і міжнародний зв'язок завжди залишався платним.

У 1993 році Укртелеком поставив перед собою мету – розв'язати проблему, пов'язану з наданням послуг зв'язку, за допомогою таксофона. Був оголошений конкурс на конструювання оптимального пристрою прийому жетонів. На розгляд був представлений проект, який передбачав використання старого монетоприймача після його удосконалення. Вимагалося замінити певні деталі та переналагодити параметри, розраховані на прийом монет. Великих затрат подібна модернізація не вимагала, оскільки всі потрібні деталі виготовлялися в країні.

У 1995 році Укртелеком ухвалив рішення про введення на Україні таксофонної картки. За замовленням компанії в Мінську (Білорусь) на заводі “Інтеграл” був спроектований блок, яким замінили жетоноприймач. Це була електронна плата, яка кріпилася на старому блоці таксофона АМТ-69. В 1995 р. в Одесі був створений завод ТОВ “Телекарт”, який спільно із заводом "Інтеграл" за допомогою підприємства "Квазар-Мікро" (Київ) став випускати перші картки України.

У листопаді 1995 року випущена перша партія карток, призначена для Дніпропетровської області. Через кілька місяців, у лютому 1996 р., вони були випущені для Вінниці, пізніше для Києва. В картках використовувався чіп-модуль фірми Моторола MCM2814ATR (ємність 256 байт з байтом захисту від перезапису).

У липні 1997 року було ухвалено рішення про випуск одноразових карток. Щоб зменшити вартість їх виготовлення, в них стали використовувати дешевший чіп-модуль ST1336 (Thomson, Франція). А за кілька місяців з'явилися перші картки, поліграфія яких виконувалася методом сухого офсету. Потім було освоєно виробництво і запущені в обіг картки на основі модулів SLE4436 (Siemens, Німеччина).

При переході на новий чіп-модуль відкрилося багато можливостей його використання. В цілому з 1997 по 1998 рр. на Україні було випущено 14 млн. карток з чіп-модулем ST1336 і близько 1 млн. - з SLE4436.

Виробники карток і таксофонного устаткування (ТОВ "Телекарт-Прилад" і ЗАТ “Промзв'язок”) у той час не були готові до запуску такого складного проекту як “Єдина таксофонна картка України”. У  середині червня в Україні з 57 тис. працюючих таксофонів 20% приймали до оплати картки, 13% — монети (на пошті, в переговорному пункті), а 67% — жетони.

Фахівці Укртелекому всерйоз замислилися над перспективами розвитку таксофонного зв'язку в Україні, оскільки ситуація, що склалася, не влаштовувала ні користувачів, ні їх. На порядку денному гостро постало питання подальшого існування таксофонного зв’язку в принципі. Необхідно було визначити: що використовувати як плату за послуги зв'язку, які надаються, і яким повинен бути таксофон. Було проведено дослідження ринку таксофонів найближчих європейських сусідів, вивчені моделі існуючого обладнання і досвід його експлуатації.

До кінця 1998 року практично всі обласні дирекції Укртелекому перейшли на використання в таксофонах телефонної картки. Картки були регіональні, тому приймалися лише таксофонами тієї області, де були продані.

3 березня 1999 року Кабінет Міністрів України підписав відповідний документ про заміну застарілих таксофонів АМТ-69 і введення як оплати за послуги зв’язку єдиної таксофонної картки.

Тепер таксофонна картка, куплена в будь-якому населеному пункті України, приймалася таксофонними апаратами на всій території країни. В короткі терміни для її прийому була проведена модернізація устаткування. На мережі з’явилися таксофони виробництва ТОВ "Телекарт-Прилад" і ЗАТ "Промзв’язок".

У 2000 році з пропозицією про виробництво і застосування на телефонних лініях України карткових і монетних таксофонів "РОТОР 2000У" вийшло українсько-італійське підприємство "ЮЕНПІКОМ". Керівництвом Укртелекому було прийняте рішення про експлуатацію цих таксофонів.

При переході від регіональних таксофонних карток до єдиних в Укртелекому відкрилося багато можливостей. Компанія модернізувала велику частину ліній зв'язку, після чого на них стали встановлювати нові карткові таксофони та таксофони з оплатою послуг зв’язку монетами НБУ (монетні) та монетами і картками (комбіновані).


Одеська філія ПАТ «Укртелеком»
Довідка за телефоном: 0-800-506-800
Поштова адреса: Україна, Одеса, 65023, Коблевська 39


Зворотний зв'язок